«Писанка вчить приймати недосконалість. Інколи саме неідеальна лінія робить її живою»

Цьогоріч великодній Vechir має особливу місію: зробити так, щоб ви дізналися більше про свої традиції, а також могли розповісти про них онлайн.

Наталія Пашкова погодилася нам у цьому допомогти. В інтерв’ю — про традиційні кольори, орнаменти та особливості писанкарства мисткині та Новодністровська. 

— Писанкарство — це хобі, медитація чи місія?

— Спочатку це була просто робота. Потім стало цікаво, я почала шукати і досліджувати. Для мене це вже точно не просто хобі. Це щось глибше. Це відродження. Найперше себе. Це і медитація,  медитація вогнем. Вогонь завжди дарує спокій.  Це і спосіб зберегти традицію. В нашому місті писанкарство почалося з мене. А з початку повномасштабного — це мабуть відчувається як трохи місія. Передавати  далі. Я спілкуюся з багатьма гостями нашого міста з різних куточків країни. Мені подобається досліджувати і відтворювати орнаменти їх краю. Я працюю з дітками. Вони часто дивуються, що виявляється є традиційні писанки їх дому, їх міста, їх краю.

— Чи є у ваших роботах візерунки, які характерні саме для вашої частини Буковини?

— У нас трохи особлива історія.  Місто молоде. Сюди колись приїхали люди з різних регіонів. Кожен привіз щось своє. Свою культуру,  орнаменти, символи, традиції. Писанкарство тут почало відроджуватись зі мною. Тому в писанках немає чогось одного нашого, це швидше поєднання різних культур. Багатошаровість. І в моїх роботах  я просто беру те, що відгукується і поєдную між собою.

— Який ваш улюблений елемент візерунка і чому?

— В різні моменти життя віддаю більше перевагу тому чи іншому символу. Дуже люблю геометрію, тому що з неї можна створити багато цікавих символів. Зараз мабуть це безконечник, бо він про життя, яке не має кінця, про зв’язок поколінь і про те, що навіть після смерті завжди є продовження.

— Чому для майстер-класу у Новодністровську ви обрали сорокаклинку? Що в ній особливого?

— Сорокаклинка — це дуже особлива писанка. Вона складна, бо ділиться на багато дрібних частин і вимагає уважності та терпіння. За допомогою такого розподілу, додаючи або забираючи певні лінії, можна створити будь-який орнамент. І водночас у ній дуже глибокий зміст. Є повір’я: якщо одночасно написати 40 сорокаклинок і загадати одне й те саме бажання, воно обов’язково здійсниться.

Саме число 40 має сильне символічне значення. 40 тижнів жінка виношує дитину, 40 днів триває Великий піст… Це про час, про внутрішні зміни, про народження чогось нового. 

Тому ця писанка не просто про орнамент,  вона про інші сенси. Про внутрішні зміни.

— Багатьох заворожує момент «народження» писанки, коли над вогнем стирається віск. Що ви відчуваєте в цю секунду?

— Це дуже особливий момент. Це саме та магія, яку завжди чекають.  Ніби відкривається щось приховане. Кожного разу як маленьке диво. Ти до кінця не знаєш, що побачиш. Тут і хвилювання і радість і спокій всередині.

— Чи часто буває, що лінія пішла не туди? 

— Звісно буває. І це нормально. Писанка вчить приймати недосконалість. Інколи саме неідеальна лінія робить її живою. Писанка це не про ювелірну стерильність. Це про стан і намір. Раніше люди ніколи не виправляли ніяку лінію. Вважається, що такою помилкою сам всесвіт виправив щось погане в житті людини.

— Які кольори варто використовувати для писанок і чому?

— Традиційно це поєднання жовтого, червоного, чорного, іноді — зеленого. Кожен колір несе свій сенс. Якщо ми відтворюємо давні орнаменти, то варто зберігати їх унікальність у всьому, у кольорах теж. Це і є збереження традицій. Писанкарі ніколи не змінювали нічого в писанці. Це як слова молитви. Їх не змінюють.  Але для мене дуже важливо відчувати. Писанка відгукується на стан людини.

— Тиша під час роботи чи музика?

— Частіше  тиша. Бо тоді краще відчувається процес. Ніщо не відволікає, тиша допомагає зосередитись на своїх думках і намірах. Вкласти в свою роботу свій особливий сенс.  Але інколи хочеться музики. Такої, що не відволікає, а підтримує.